ПІДГОТОВКА ДО ЗНО

1. Фонетика. Орфоепія

Фонетика (від грец. phonetikos – звуковий) – розділ мовознавства, у якому вивчається звукова система мови та різноманітні звукові зміни, що відбуваються в мовному потоці.

Орфоепія (від грец. orthos – прямий, правильний, рівний і epos – слово, мова) – правила нормативної літературної вимови.

Фонема – найменша звукова одиниця, здатна розрізняти слова та їх форми, основна одиниця фонетики.

Морфема – частина внутрішньої системи споріднених слів, яка виконує словотворчу або словозмінну функцію, одиниця розділу мовознавства, що вивчає будову слова (морфеміки).

Лексема – основна одиниця лексикографії, розділу мовознавства, який вивчає слово як основну одиницю мови, а також словниковий склад мови.

Звуки – найменші мовні одиниці, які є матеріальною основою мовлення і характеризуються такими загальними фізичними ознаками, як сила, висота, тривалість і тембр. На відміну від звуків, які є в природі, звуки людської мови, що використані в спілкуванні, чітко окреслені й вирізняються особливостями свідомого творення та функціонування. Виокремлюють три аспекти вивчення звуків мови: фізично-акустичний, фізіологічно-артикуляційний і функціональний, який є домінантним, оскільки звук набуває значення лише у складі слів та морфем, виконуючи функцію розпізнавання й розрізнення, пор.: тут – кут, сад – сядь, рити – лити, кажи – кажу, шум – сум.

Фонетика як наука вивчає звуки не виокремлено, а в процесі мовлення, тому з-поміж інших (акустичні особливості, закономірність сполучуваності в мовленнєвому потоці, позиційні зміни, наголос, інтонування) актуальним є питання фонетичного членування мовного потоку на склади.

Фонетика тісно пов’язана з іншими лінгвістичними дисциплінами:

орфоепією, яка, визначаючи норми літературної вимови, наголошення слів та словоформ, послуговується даними фонетики;

графікою – засобами графічного позначення звуків є літери;

орфографією, яка ґрунтується на фонетичному принципі, що передбачає написання слів відповідно до звукового вираження;

лексикою – від послідовності звуків, особливості їх сполучуваності залежить лексичне значення слова;

морфологією – чергування звуків є фонетичним засобом вираження певних граматичних значень: писати – пишу (інфінітив і дієслово 1-ої особи однини);

стилістикою, яка послуговується такими явищами звукового оформлення прозового та віршованого мовлення, як алітерація, асонанс, звуконаслідування тощо;

синтаксисом – речення реалізується в усному мовленні як інтонаційно оформлене висловлення.